Ezekiel 11

Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею, 1— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́. 2Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті. 3I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий! 4Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його! 5Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог! 6І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда. 7Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло. 8Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі, 9бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все! 10Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху. 11Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини? 12І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому? 13

Найкраще люди́ні, що на світ не родилась...

14І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля. 15І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р. 16А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем! 17І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.. 18Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, — 19краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!

Краще двом, як одно́му

20І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем: 21Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“ Марно́та й оце, і даремна робота воно. 22Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, 23і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його. 24Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му? 25А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!